УДК 373.5.016:82.09(1-87) ББК 74.268.3(0) 335
Затверджено Міністерством освіти і науки України (наказ від 22.02.2008 р. М 122)
Відповідальна за випуск
К. В. Таранік-Ткачук — головний спеціаліст департаменту загальної середньої
та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, канд. пед. наук
Укладачі програми:
Ю. І. Ковбасенко (керівник авторського колективу); Г. М. Гребницький,
Т. Б. Недайнова, К. Н. Баліна, Г. В. Бітківська, І. А. Тригуб, О. О. Покатілова
Навчально-практичне видання ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
ПРОГРАМА
для профільного навчання учнів
загальноосвітніх навчальних закладів
10-12 класи
Суспільно-гуманітарний, художньо-естетичний, філологічний та спортивний напрями
АКАДЕМІЧНИЙ РІВЕНЬ
Затверджено Міністерством освіти і науки України
Редактор Н. Забаштанська. Художник К. Свіргуненко .Технічне редагування та комп'ютерна верстка /. Селезньової. Коректор /. Барвінок
Підписано до друку 31.07.2009. Формат 84x108/32. Гарнітура Петербург. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 2,94. Обл.-вид. арк. 2,84. Тираж 3000 прим. Зам. №
Видавництво «Грамота». Кловський узвіз, 8, м. Київ, 01021,
тел./факс: (044)253-98-04, тел.: 253-90-17,253-92-64
Етаіі: §гато1а@и1сгро5Г..пе1
Свідоцтво суб'єкта видавничої справи ДК № 341 від 21.02.2001 р.
Віддруковано з готових діапозитивів видавництва «Грамота»
у видавничо-друкарському комплексі Університету «Україна»,
вул Львівська, 23, м. Київ, 03115
Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 405 від 06.04.01
© Міністерство освіти і науки України, 2009
І5ІШ 978-966-349-231-5 © Видавництво «Грамота», 2009
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
«Зарубіжна література» — навчальний предмет, об'єктом вивчення в якому є кращі твори й головні етапи розвитку світового літературного процесу (крім творів української літератури, які розглядаються в межах окремого навчального курсу).
Головною метою вивчення предмета є залучення школярів до найвищих досягнень світової літератури й культури, загальнолюдських і національних духовних цінностей, виховання естетичного смаку, високої читацької і загальної культури, вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової культури.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішувати такі основні завдання:
- навчати школярів обсягу знань про вершинні явища світового літературного процесу, загальні закономірності його перебігу від найдавніших часів до сьогодення;
- ознайомити їх. із літературознавчими поняттями й термінами, необхідними для повноцінного аналізу й інтерпретації художніх текстів, а також розуміння головних закономірностей перебігу літературного процесу;
- учити визначати національну своєрідність і загальнолюдську цінність творів світової літератури (у т. ч. у зіставленні з творами української літератури та інших видів мистецтва);
- відпрацьовувати навички розрізнення явищ класичної та масової культури;
- розвивати мислення школярів (образне, асоціативне, абстрактне, логічне тощо);
- виховувати в учнів повагу до духовних здобутків людства і, зокрема, українського народу; расову, етнічну, соціальну, релігійну й тендерну толерантність водночас із принциповим нонконформізмом, здатністю формувати, формулювати й активно відстоювати власну точку зору, систему життєвих (у т. ч. естетичних) цінностей і пріоритетів, прагненням мати власне, ніким не нав'язане світобачення, зберігати й продовжувати кращі національні традиції, не сприймати культу сили й переваги матеріальних цінностей над духовними;
- готувати школярів до опанування у вищих навчальних закладах спеціальностей, пов'язаних із потребою в поглибленому знанні зарубіжної літератури (філолог, культуролог, мистецтвознавець, викладач-словесник, журналіст, перекладач тощо).
Ці програми укладено відповідно до вимог чинної «Концепції профільного навчання в старшій школі», затвердженої рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України (№ 10/13 від 25.09.2003). У них ураховано вимоги МОН України до організації навчального процесу в загальноосвітніх навчальних закладах, «Концепції загальної
середньої освіти (12-річна школа)», «Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів IIIступеня», «Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи» (наказ МОН України від 05.02.2009 № 66). Програми зорієнтовані на виконання Закону України «Про загальну середню освіту», Національної доктрини розвитку освіти, постанов Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 № 1717 «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання» (зі змінами, унесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 № 620), від 14.01.2004 № 24 «Про затвердження Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти». Під час розробки цих програм, адресованих учням класів суспільно-гуманітарного, художньо-естетичного, філологічного та спортивного напрямів, за основу були взяті чинні програми предмета «Зарубіжна література» для 10-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання, затверджені Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-6611 від 23.12.2004). Це обумовлено низкою причин. По-перше, у класах суспільно-гуманітарного, художньо-естетичного і філологічного напрямів додаткових годин на поглиблення вивчення «Зарубіжної літератури», на жаль, не передбачено. Це унеможливлює суттєве збільшення обсягу програмового матеріалу навіть попри наявність додаткової мотивації старшокласників до вивчення предметів літературного циклу. По-друге, під час укладання програм із «Зарубіжної літератури» для профільних 10-12 класів ураховано вимоги єдиного чинного Державного стандарту освіти. По-третє, наявність інваріанта в різних профільних програмах викликана необхідністю уникнути випадків, коли в одних загальноосвітніх навчальних закладах (класах) вивчається один матеріал, а в інших — інший. Адже під час можливої зміни профілю і/або місця навчання заручниками такої ситуації зазвичай стають пересічні учні й учителі. Крім того, у вітчизняній «Концепції профільного навчання в старшій школі» для учнів передбачена «можливість зміни профілю», тому програми предмета «Зарубіжна література» для класів суспільно-гуманітарного, художньо-естетичного, філологічного та спортивного напрямів недоцільно робити абсолютно іншими, бо це може ускладнити згадану потенційну зміну профілю навчання.
Під час добору творів для текстуального вивчення враховувалася не лише їхня естетична цінність (у т. ч. належність до «літературного канону»), виховна спрямованість, відповідність віковим особливостям школярів, а й бралася до уваги здатність конкретного художнього тексту репрезентувати певне літературне явище, добу, стиль (від індивідуально-авторського до стилів літературних «великих епох» і/або національних літератур).
Предмет «Зарубіжна література» викладається українською мовою. Водночас, за наявності необхідних умов, бажаним є розгляд художніх текстів мовою оригіналу (скажімо, творів Л. М. Толстого — російською, Б. Шоу — англійською, В. Гюго — французькою і т. д.). У такому разі предмет «Зарубіжна література» виконує додаткову функцію вдосконалення володіння учнями україномовних шкіл іноземними мовами. Водночас, оскільки з переважною більшістю художніх текстів на практиці учні ознайомлюються в перекладах українською мовою, особливу увагу треба звернути на якість цих перекладів, навчаючи школярів порівняння творів на осях «переклад-оригінал» і «переклад-переклад».
При цьому в класах передовсім філологічного напряму переклад доцільно розглядати не лише як відтворення іншомовного художнього тексту засобами української мови, а й як нові інтерпретації зарубіжних літературних творів їх перекладачами. Те саме зауважимо щодо використання на уроках літератури широкого мистецького контексту (інсценізацій, екранізацій, ілюстрацій до літературних творів тощо), який репрезентовано в згаданій рубриці «Культурологічний контекст».
Відповідно до наказу МОН України від 05.05.2008 р. №371 «Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України № 13-15. — 2008) тематичну оцінку виставляють на підставі поточних оцінок з урахуванням контрольних робіт, не відводячи на це окремого уроку.
Запропонований у програмах розподіл навчального часу на вивчення конкретних розділів і тем є орієнтовним і може змінюватися словесником залежно від конкретних умов роботи.
У програмі виділено резервний час (по 2 год на навчальний рік), використання якого може сприяти виконанню декількох функцій. По-перше, на практиці майже не буває, щоб усі заплановані уроки протягом року були проведені стовідсотково (початок семестрів зазвичай не збігається з початком тижня, відбувається скорочення навчального часу за рахунок святкових днів, карантину, курсової підготовки або хвороби вчителя, коли немає повноцінної заміни тощо). По-друге, на резервних уроках учитель має законну підставу доповнити або закріпити певну тему чи розділ, увести до вивчення якийсь твір, що не ввійшов до переліку обов'язкових для текстуального вивчення. Програми надають можливість майбутньої спеціалізації старшокласників. Тай, резервний час може бути використано для організації поглибленої роботи з перекладними літературними творами (спеціалізація «перекладач»), підготовки до інтерв'ю (спеціальність «журналістика» тощо). Резервний час планується вчителем і заноситься ним до календарно-тематичного плану, як і решта уроків.
10 КЛАС
На навчальний рік — 70 год.
На тиждень — 2 год.
На текстуальне вивчення художніх творів — 56 год.
На контрольні роботи — 6 год.
На роботи з розвитку мовлення — 4 год.
На уроки позакласного читання — 2 год.
Резервний час — 2 год.
К-ть год. |
Зміст навчального матеріалу |
Державні вимоги до рівня підготовки учнів |
|
1. Вступ. Із літератури реалізму |
|
2 |
Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIXст. Реалізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури, його зв'язок із розвитком природничих наук. Майстри соціальної прози: Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Ч. Діккенс, Г. Джеймс, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов та ін. Роль художньої літератури в культурному та суспільному житті XIXст. |
Учень (учениця): називає основні риси та етапи літературного процесу XIXст. (взаємодія романтизму і реалізму, домінування реалізму, поява модерністських явищ); пояснює особливості соціально-психологічної прози XIXст., роль художньої літератури у культурному та суспільному житті XIXст.; називає найвизначніших представників соціально-психологічної прози XIXст.; обґрунтовує твердження про те, що XIXст. є «золотою добою» класичного роману. ТЛ. Дає визначення поняття «соціально-психологічна проза» |
6 |
СТЕНДАЛЬ (1783-1842). -«Червоне і чорне» Життєвий і творчий шлях письменника. Синтез романтизму й реалізму в його творчості. Роман -«Червоне і чорне», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації. Конфлікт головного героя Жульєна Сореля із суспільством як сюжетний стрижень роману. Внутрішня драма героя як наслідок цього конфлікту. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Стендаля та місце в ньому роману «Червоне і чорне»; висловлює судження про багатозначність назви роману; визначає провідні риси характеру Жульєна Сореля та головні етапи формування його особистості; порівнює суспільні закони й звичаї у Вер'єрі—Безансоні— Парижі; розповідає про своєрідність утілення теми кохання в романі; зіставляє жіночі образи твору; визначає риси романтизму і реалізму в романі., ТЛ. Висловлює судження про жанрові особливості соціально-психологічного роману, а також про психологізм твору |
4 |
Онореде БАЛЬЗАК (1799-1850). «Гобсек» Життєвий і творчий шлях письменника. Бальзак і Україна. Бальзак — видатний французький письменник, основоположник соціального реалістичного роману. Поєднання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі. «Людська комедія» — грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIXст., її проблематика й структура. Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво й Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому повісті «Гобсек»; характеризує творчість французького письменника Бальзака як визначне явище світової літератури XIXст.; відзначає зв'язок його життя з Україною; пояснює, чому «Людську комедію» Бальзака називають «енциклопедією життя Франції першої половини XIXст.»; наводить приклади поєднання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис операції позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал); аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повісті «Гобсек»: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада «гобсеків», капіталістів {■«Золото — ось душа вашого нинішнього суспільства*); визначає особливості композиції повісті (роль прийому обрамлення: історія про Гобсека «взята в рамку» опису розмови в салоні віконтеси де Гранльє); характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій твору (він об'єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмосферу задушевності розмови і вірогідності оповіді); висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й цитатами з тексту
|
6 |
Чарльз ДІККЕНС (І812-1870). «Пригоди Олівера Твіста» Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Діккенса як одна з вершин англійської літератури, реалістичні та романтичні тенденції в його прозі. Місце роману «Пригоди Олівера Твіста» у творчій спадщині Ч. Діккенса. Гуманізм письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей. Засудження жаги до наживи, холодного розрахунку та бездуховності суспільства. Розвінчання, «деро-мантизація» злочинного світу. Влучність характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років XIXст. Провідні засоби індивідуалізації персонажів. Діккенс як майстер іронії і сарказму. Соціальна дієвість творчості Діккенса |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Пригоди Олівера Твіста»; характеризує Ч. Діккенса як одного з провідних представників соціальної прози XIXст.; відзначає випадки поєднання в його творі елементів романтизму й реалізму; характеризує образи головних героїв твору; наводить приклади вияву гуманізму письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей; аналізує провідні засоби характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років XIXст., а також індивідуалізації персонажів (загострена одноплановість їхньої характеристики, індивідуалізоване мовлення, портрет); висловлює судження про особливості розвінчання, «деро-мантизації» злочинного світу; наводить приклади іронії й сарказму Діккенса; розмірковує про соціальну дієвість творчості Діккенса (після публікації роману уряд Англії був змушений створити спеціальну комісію щодо розслідування фактів, наведених у творі)
|
7 |
Федір ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881). «Злочин і кара» Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Достоєвського як одна з вершин російської і всесвітньої літератур. Філософські, етичні й естетичні погляди письменника та їхнє втілення в художніх творах. Роман -«Злочин і кара» як утілення нового, поліфонічного типу художнього мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова й розвінчання теорії сильної особистості, «надлюдини». Розкриття складності та суперечливості духовного світу людини. Система образів роману, значення й символіка його назви |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Злочин і кара»; називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зображення дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т. д.); визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин російської і всесвітньої літератур; акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: «Тварь я дрожащая или право имею*) та етичному (співчуття до «знедолених і ображених») потенціалі роману «Злочин і кара»; простежує і підтверджує цитатами з тексту еволюцію образу Раскольнікова; висловлює власні судження щодо теорії сильної особистості, «надлюдини» і підтверджує їх прикладами й цитатами з тексту;
розкриває особливості системи образів роману, зокрема висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й цитатами з тексту; висловлює судження щодо символіки назви твору. ТЛ. Дає визначення поняття «роман» і його різновидів, зокрема «психологічного роману», «філософського роману»
|
7 |
Лев ТОЛСТОЙ (1828-І910). -«Анна Кареніна». Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здобутки письменника. Роман -«Анна Кареніна»-. Образи-характери роману, пластичність змалювання й психологічна глибина. Суперечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіографічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю. «Діалектика душі» толстовських героїв |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Анна Кареніна»; визначає творчість Л. Толстого як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури; виокремлює ключові епізоди роману (зустріч Анни і Врон-ського на вокзалі, побачення Анни із сином тощо); називає основні проблеми твору: роль сім'ї в житті людини («мысль семейная» (Л. Толстой); пошуки основ міцних сімейних стосунків («Усі щасливі сім'ї схожі між собою, кожна нещаслива сім'я нещасна по-своєму*); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов'язок перед членами своєї сім'ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т. д.; характеризує образи головних героїв твору в їхній психологічній глибині (насамперед — суперечливий образ Анни; крім того — образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського, Левіна; доводить, що проблематика роману «Анна Кареніна» має загальнолюдське значення; висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту |
|
2. Традиції і новаторські зрушення в поезії середини — другої половини XIXст. |
|
1 |
Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії середини XIXст. Етичні й естетичні засади соціально спрямованої лірики (М. Некрасов). Нові грані романтичного поетичного світу у творчості «пізніх» романтиків (Ш. Бодлера, В. Вітмена, Ф. Тютчева). Принципи «чистого мистецтва» у поезії (група «Парнас», творчість А. Фета). Світоглядно-естетичні зрушення в мистецтві та літературі. Поняття про декаданс |
Учень (учениця): розповідає про провідні шляхи розвитку поезії середини — другої половини XIXст. висловлює власне судження про етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики; розмірковує про феномен «чистого мистецтва» у поезії, а також про світоглядно-естетичні зрушення в мистецтві та літературі середини — другої половини XIXст. ТЛ. Дає визначення поняття «декаданс»
|
2 |
Микола НЕКРАСОВ (1821 -1877). «О шостій вчора завернув...»'; -«Роздуми біля парадного під'їзду*; «Трійка»; «На смерть Шевченка» Життєвий і творчий шлях поета. Некрасов як «співець страждань народних», перегуки з Т. Шевченком. Поетичне новаторство М. Некрасова: поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної інтонації |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; пояснює, чому М. Некрасова називають «співцем страждань народних»; знаходить у його поезіях конкретні приклади вживання розмовної інтонації, народної говірки; , знаходить елементи схожості поезії Миколи Некрасова й Тараса Шевченка; виразно читає («На смерть Шевченка» — напам'ять) і аналізує вірші М. Некрасова |
2 |
Волт ВІТМЕН (1819-1892). (Вірші за вибором учителя) Життєвий і творчий шлях поета. Вітмен — американський поет-новатор. Зв'язок його поезії з романтичними традиціями й трансценденталізмом. Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. Звернення до віль-. ного вірша (верлібру). «Пісня про себе» — програмовий твір поета |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; пояснює, чому американця Волта Вітмена називають великим поетом-новатором; пояснює, чому «Пісня про себе» вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і світогляду Вітмена); виразно читає й аналізує вірші В. Вітмена. ТЛ. Дає визначення поняття «верлібр» |
3 |
Шарль БОДЛЕР (1821-1867). «Альбатрос», «Вечорова гармонія», -«Відповідності» Життєвий і творчий шлях поета. Бодлер — французький поет другої половини XIXст., пізній романтик і один із основоположників символізму. Світогляд і естетичні погляди Бодлера та збірка «Квіти зла». Протиставлення дійсності й ідеалу як семантико-образна вісь збірки. Пошуки «сучасної краси», «видобування краси зі зла» в поезії Бодлера. Традиційність і своєрідність вирішення проблеми «поет і натовп» у поезії «Альбатрос»-. Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність вірша «Вечорова гармонія». Тлумачення предметних образів як «видимих знаків» ідей, почуттів, душевних станів («Відповідності») |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; модерністські зрушення у французькій поезії другої половини XIXст.; пояснює, що Бодлер був водночас і пізнім романтиком і одним із засновників символізму; характеризує естетичні погляди Бодлера, утілені в збірці «Квіти зла»; висловлює судження про те, в чому полягає своєрідність вирішення проблеми «поет і натовп» у поезії «Альбатрос»; пояснює, у чому полягає філігранність поетичної технікиТ формальна довершеність вірша «Вечорова гармонія», завдяки яким художнім засобам зреалізовано його «навіюваль-ний» (сугестивний) вплив на читача/слухача; наводить приклади втілення рис символізму в поезіях Бодлера; виразно читає і аналізує вірші Ш. Бодлера. ТЛ. Дає визначення понять «символ», «декаданс», «натуралізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «символізм»
|
4 |
Із поезії французького символізму Символізм як літературний напрям останньої третини XIX— початку XXст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів Поль ВЕРЛЕН (1844-1896). «Забуті арієти», «Так тихо серце плаче...», «Поетичне мистецтво» Артюр РЕМБО (1854-1891). «Відчуття», «П'яний корабель», «Голосівки» Поняття про символ як основний засіб поетичного самовираження, його потрактування французькими символістамр: спонтанність з'яви, непроясненість і багатозначність, «підказування» смислів і простір для відгадування. Сугестія (навіювання) як важливий художній засіб символістської поезії. Зменшення ролі інформаційно-розповідної функції поетичної мови |
Учень (учениця): характеризує в найзагальніших рисах символізм як літературний напрям останньої третини XIX— початку XXст.; визначає музичність як важливу ознаку віршів Верлена, засіб прямого вираження інтуїтивно-емоційного, несвідомого, настроєвого; тлумачить поняття «сугестія» (навіювання), визначає його як важливий художній засіб символістської поезії (по-ети-символісти, прагнучи передати те, що не висловиш звичайним словом, навіювали невизначене, позбавлене чіткого сенсу й обрисів («про неясне говорили неясно»); висловлює судження про причини зменшення ролі інформаційно-розповідної функції поетичної мови у віршах символістів і активізації функції сугестивної; наводить конкретні приклади використання символів у поезіях Верлена або Рембо (наприклад, п'яний корабель з однойменного вірша А. Рембо) як основного засобу поетичного самовираження, його потрактування французькими символістами: спонтанність з'яви, непроясненість і багатозначність, «підказування» смислів і простір для відгадування; виразно читає й аналізує вірші П. Верлена й А. Рембо. ТЛ. Дає визначення понять «символізм», «сугестія» |
|
3. Романранньомодерністської доби
|
|
5 |
Еміль ЗОЛЯ (1840-1902). -«Кар'єра Ругонів» Життєвий і творчий шлях письменника. Золя — французький письменник, теоретик натуралізму. Цикл романів Золя «Ругон-Маккари» — «природнича й соціальна історія однієї родини в добу Другої імперії». Роман- «Кар'єра Ругонів» як вступ до циклу, визначення в ньому її провідних тем і мотивів |
Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху , письменника і місце в ньому роману «Кар'єра Ругонів»; пояснює, що Е. Золя є теоретиком французького натуралізму; знаходить конкретні ознаки натуралізму (поєднання наукових методів і художніх засобів зображення) у романі: детальний опис походження Ругонів і Маккарів, описи спадкових рис, які передаються від генерації до генерації тощо; висловлює власне ставлення до героїв і проблем твору, спираючись на текст;
пояснює символіку червоного кольору (орденська стрічка — |
5 |
Оскар УАЙЛЬД (1854-1900). «Портрет Доріана Грея» Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд — письменник англійського раннього модернізму. Естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю. «Портрет Доріана Грея» як осердя творчості письменника, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору. Риси інтелектуального роману |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Портрет Доріана Грея»; пояснює, чому англійця О. Уайльда називають письменником англійського раннього модернізму, підкреслюючи естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю); визначає роман «Портрет Доріана Грея» як осердя творчості Уайльда: саме в цьому романі риси естетизму, поетизація краси як сенсу й основного завдання мистецтва втілилися найповніше; характеризує «Портрет Доріана Грея» як інтелектуальний роман і вказує на головні філософсько-естетичні та моральні проблеми твору: співвідношення краси й моралі, чи може краса бути вільною від моралі, як таке вивільнення діє на особистість. ТЛ. Дає визначення понять «естетизм», «інтелектуальна проза», «парадокс»
|
|
4. Підсумок |
|
2 |
Узагальнення та систематизація вивченого протягом року матеріалу |
Учень (учениця): називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року , творів; повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу. ТЛ.. Дає визначення понять «верлібр», «декаданс», «естетизм», «імпресіонізм», «інтелектуальна проза», «натуралізм», «неоромантизм», «парадокс», «психологічний роман», «символ», «символізм», «соціально-психологічна проза», «сугестія», «філософський роман» |
Для вивчення напам’ять 1-2 вірша за вибором учня.
Додаткова література для читання
- Бальзак О. де. Шагренева шкіра. Втрачені ілюзії. Батько Горіо
- Бронте Ш. Джейн Ейр
- Верхарн Е. Вибрані вірші
- Гауптман Г. Затонулий дзвін
- Джеймс Г. Дейзі Міллер. Поворот гвинта
- Діккенс Ч. Домбі і син. Девід Копперфілд. Великі сподівання
- Достоєвський Ф. Брати Карамазови
- Золя Е. Черево Парижа
- Гамсун К. Пан
- Меріме П. Таманго. Маттео Фальконе. Кармен. Подвійна помилка
- Метерлінк М. Синій птах. Непрошена
- Мопассан Г. Життя. Любий друг. Новели
- О. Генрі. Серце Заходу
- Ожешко Е. Оповідання
- Прус Б.Фараон. Лялька
- Пруст М. На Сваннову сторону
- Сенкевич Г. Камо грядеши. Хрестоносці
- Стендаль. Пармський монастир
- Теккерей В. Ярмарок марноти
- Тургенев І. Ася. Напередодні
- Уайльд О. Комедії
- Флобер Г. Пані Боварі. Саламбо. Проста душа
- Чехов А. Вишневий сад. Оповідання
11 КЛАС
На навчальний рік — 70 год.
На тиждень — 2 год.
На текстуальне вивчення художніх творів — 56 год.
На контрольні роботи — 6 год.
На роботи з розвитку мовлення — 4 год.
На уроки позакласного читання — 2 год.
Резервний час — 2 год.
К-ть год. |
Зміст навчального матеріалу |
Державні вимоги до рівня підготовки учнів |
|
1. Вступ. Оновлення драматургії на межі ХІХ-ХХ ст. |
|
|
Основні тенденції розвитку драматургії XIXст. «Нова драматургія» та її основні принципи. |
|
6 |
Основні тенденції розвитку драматургії XIXст. «Нова драматургія» та її основні принципи. Генрік ІБСЕН (1828-1906). -«Ляльковий дім» Життєвий і творчий шлях письменника. Ібсен — норвезький письменник, основоположник європейської «нової драматургії». «Ляльковий дім» як соціально-психологічна драма. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п'єсі. Аналітична композиція п'єси. Новаторство Ібсена-драматурга. Роль Г. Ібсена в розвитку нової європейської драматургії («ібсенізм»)
|
Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому драми «Ляльковий дім»; пояснює, чому норвежця Г. Ібсена вважають основоположником європейської «нової драматургії», новатором сцени; перелічує й ілюструє прикладами з тексту основні новаторські нововведення Ібсена-драматурга: а) акцент із зовнішньої дії перенесено на дію внутрішню: на сцені у звичнім для театру сенсі майже «нічого не відбувається»: герої майже нерухомі, ніхто нікого не вбиває, просто йде розмова, думка протистоїть думці, головною ж є внутрішнє напруження, непомітне оку глядача; б) зазвичай конфлікт драми Ібсена зав'язується ще до того, як починається власне її дія (так, Нора підписала фіктивний вексель до початку дії «Лялькового дому»); в) його «нові драми» мають відкритий фінал, тобто після закінчення п'єси достеменно невідомо, чим же врешті-решт закінчиться вирішення її конфлікту; дає визначення п'єси «Ляльковий дім» як соціально-психологічної драми: соціальної, тому що в ній порушені соціальні проблеми: багатства і бідності (Хельмер — Крогстад), громадянських прав жінки (Нора й підроблений нею вексель) тощо; психологічної, тому що напруження твору передовсім психологічне, внутрішнє; називає й ілюструє прикладами з тексту втілення рис «нової драми» в «Ляльковому домі»: а) внутрішня дія; б) «до-текстова» зав'язка конфлікту; в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору; г) відкритий фінал; висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й цитатами з тексту. ТЛ. Дає визначення понять «зовнішня і внутрішня дія», «нова драма», ілюструє їх прикладами з п'єси Г. Ібсена «Ляльковий дім» |
4 |
Антон ЧЕХОВ (1860-1904). «Чайка»- Життєвий і творчий шлях письменника. Чехов — російський письменник. Його еволюція, імпресіонізм пізньої прози й драматургії. Чехов і Ібсен. «Чайка» — перша п'єса російської нової драматургії. Життєва мета та сенс мистецтва як головні проблеми твору. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п'єсі. Новаторство Чехова-драматурга |
Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому п'єси «Чайка»; пояснює, чому Чехова вважають драматургом-новатором; називає риси, які зближають творчість А. Чехова і Г. Ібсена (інтелектуальний характер драми, відкритий фінал творів тощо); характеризує головних персонажів п'єси; визначає провідний конфлікт п'єси (пошук життєвої мети й сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя) |
4 |
Джордж Бернард ШОУ (1856-1950). «Пігмаліон» Життєвий і творчий шлях письменника. «Театральна революція» англійського драматурга Шоу, його «драми ідей». Шоу й «ібсенізм». Комедія «Пігмаліон» і давньогрецький міф про Пігма-ліона. Динамізм дії і парадоксальність як невід'ємні риси творчості Шоу. Проблематика й художні особливості твору, його «філологічний конфлікт» і соціально-виховна спрямованість. Елайза Дулитл, її шлях від малопривабливої квіткарки-кокні до «чарівної леді». Інтелектуальний характер драматургії Шоу |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому комедії «Пігмаліон»; пояснює, у чому полягала «театральна революція» англійського драматурга Шоу: він розвинув традиції Ібсена, розробивши особливий тип драми — «драму ідей»; з'ясовує, що конфлікт ідей присутній у комедії «Пігмаліон» як специфічний «філологічний конфлікт», де Шоу втілює ідею вирішення важливих соціальних проблем, зокрема соціальної рівності шляхом оволодіння всіма прошарками суспільства правильною вимовою; наводить приклади втілення цього «конфлікту ідей» через «філологічний конфлікт» у комедії «Пігмаліон»; визначає гуманітарну освіту й формування почуття власної гідності Елайзи Дулитл як її шлях від малопривабливої квіткарки-кокні до «чарівної леді», як підґрунтя для «фантастичного міжкласового стрибка» (Б. Шоу); пояснює сенс назви твору, зокрема зв'язок (збіги й особливо відмінності) комедії «Пігмаліон» з давньогрецьким міфом про Пігмаліона. ТЛ. Дає визначення поняття «інтелектуальна драма» |
|
2. Загальна характеристикалітератури першої половини XXст. |
|
1 |
Вступ. Модернізм як некласична модель культури. XXст. як літературна епоха, глибинний переворот в естетиці й художній практиці. Формування нових принципів і структур художнього мислення й творчості. Традиції реалізму XIXст. та їхня взаємодія з новими літературними течіями на початку XXст., пошуки нових засобів і форм художнього вираження. Специфіка ліричної прози Шолом-Алейхёма, 0. Купріна. Україна в їхній творчості. Модернізм і авангард. Елітарна й масова культура |
Учень (учениця): називає розвиток модернізму й авангардизму провідними тенденціями літературного процесу першої половини XXст.; висловлює судження про долю реалізму в літературі XXст. (з одного боку — продовження традицій літератури попередніх епох, з іншого — пошуки нових засобів і форм художнього вираження, взаємодія з модернізмом); характеризує роздвоєння культурного процесу на два річища (елітарну й масову культуру) як характерну ознаку культурної ситуації XXст. ТЛ. Дає визначення понять «авангардизм», «модернізм» (у літературі) |
3 |
Франц КАФКА (1883-1924). -«Перевтілення» Життєвий і творчий шлях письменника. Кафка — австрійський письменник-модерніст. Своєрідність світобачення і його художнього вираження в оповіданні «Перевтілення». Грегор Замза та його родина. Особливості стилю Кафки, поєднання реальності та міфотворчості |
Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому оповідання «Перевтілення»; називає характерні особливості індивідуального стилю австрійського письменника-модерніста Франца Кафки (поєднання реальності й міфотворчості, підкреслено буденний, без емоційний опис фантастичних подій, відтворення трагізму буття «маленької людини»); висловлює судження про особливості стосунків Грегора з його родиною; ТЛ. Дає визначення понять «міфотворчість», «експресіонізм» |
3 |
Джеймс ДЖОЙС (1882-1941). «Джакомо Джойс» Життєвий і творчий шлях письменника. Джойс — ірландський письменник-модерніст, його світоглядні й естетичні позиції. Характерні риси поетики модерністських творів Джойса: «потік свідомості», елемент пародійності й іронізму, яскраво виражена інтертекстуа-льність. Психологічне есе «Джакомо Джойс», його автобіографічний характер |
Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому психологічного есе «Джакомо Джойс»; називає та ілюструє прикладами з тексту психологічного есе «Джакомо Джойс» характерні риси поетики модерністських творів ірландського письменника Джойса: а) використання «потоку свідомості»; б) наявність елементу пародійності й іронізму; в) інтертекстуальність; наводить приклади автобіографічної складової есе «Джакомо Джойс». ТЛ. Дає визначення понять «потік свідомості», «інтертекстуальність» |
|
3. Глибинні зрушення в поезії початку XXст. |
|
6 |
Модернізм і основні течії європейської поезії XXст. Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926). «Орфей, Еврі-діка, Гермес», -«Ось дерево звелось...» Життєвий і творчий шлях поета. Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій у поезії австрійського поета P. M. Рільке. Вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі. Ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом. Рільке й Україна, українські мотиви в його творчості. Ґійом АПОЛЛШЁР (1880-1918). «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй» Життєвий і творчий шлях поета. Шлях французького поета Ґ. Аполлінера від неоромантизму до кубофуту-ризму. Реакція на символізм, звернення до реального, предметно-чуттєвого і його вираження «прямим словом». Зміна позиції щодо життя, ствердження активно-творчого ставлення до нього.
Томас Стернз ЕЛІОТ (1888-1965). «Ранок біля вікна», «Суші серед солов'їв», «Порожні люди» Життєвий і творчий шлях поета. Еліот — видатний англійський і американський поет, його роль у розвитку модернізму в англомовних літературах. Еволюція від авангардизму до неокласицизму. Зміщення акценту в пізній поезії на пошуки позитивних начал і цінностей, на протидію хаосу й абсурдності буття
Федерико Гарсіа ЛОРКА (1898-1936). «Балада про чорну тугу»-, -«Гітара», -«Газела про темну смерть», «Касида про сон під зорями» Життєвий і творчий шлях поета. Іспанський Поет Ф. Гарсіа Лорка, його міфопоетика. Синтез у творах міфології і фольклору з поетикою модернізму. Персоніфікація природних сил і стихій |
Учень(учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; характеризує творчість австрійського поета P. M. Рільке як синтетичний, об'єднаний вияв новітніх течій і тенденцій у поезії (на матеріалі творів «Орфей, Еврідіка, Гермес», «Ось дерево звелось...»); наводить приклади втілення у творах P. M. Рільке мотивів: а) відчуження людини в дегуманізованому світі; б) ностальгії за втраченою єдністю людини зі світом; в) українських мотивів;
розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Ґ. Аполлінера; характеризує творчість французького поета Ґ. Аполлінера як шлях від неоромантизму до кубофутуризму; підтверджує свої судження прикладами з текстів поезій «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»; простежує на матеріалі згаданих поезій зміну життєвої позиції поета, ствердження активно-творчого ставлення до життя;
розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; коментує та ілюструє цитатами творче кредо Т. С Еліота: «Поет значущий не своїми емоціями, а здатністю перетворювати особисте в щось значніше й відсторонене, у щось універсальне й надособистісне»
розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; характеризує творчість іспанського поета Ф. Г. Лорки як поєднання міфології і фольклору з поетикою модернізму; визначає персоніфікацію природних сил і стихій як важливу рису стилю поета; підтверджує свої висновки прикладами з поезій «Балада про чорну тугу», «Гітара», «Газела про темну смерть», «Касида про сон під зорями»; виразно читає і аналізує вірші Р. М. Рільке, Ґ. Аполлінера, Т. С. Еліота, Ф. ГчЛорки. ТЛ. Дає визначення понять «модернізм», «авангардизм», а також ілюструє їх прикладами з конкретних поезій |
5 |
«Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії (символізм, акмеїзм, футуризм). Поети поза літературними угрупованнями. Трагічні долі митців «срібної доби».
Олександр БЛОК (1880-1921). «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю...», «Скіфи» Життєвий і творчий шлях поета. Своєрідність символізму в російській поезії. Олександр Блок — найвидат-ніший поет російського символізму.
Анна АХМАТОВА (1889-1966). «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную», «Реквієм» Життєвий і творчий шлях поетеси. Акмеїзм, його естетичні засади й поетика в її творчості. Пізня поезія Анни Ахматової («Реквієм»). Анна Ахматова й Україна
Футуризм як авангардистська літературна течія, його естетичні засади. Епатажність, радикальний розрив із літературною традицією, сміливий формальний експеримент, пошуки нових засобів художньої виразності як характерні риси поезії футуризму.
Володимир МАЯКОВСЬКИЙ (1893-1930). «А ви змогли б?», -«Послухайте!», «Лілічко! Замість листа» Життєвий і творчий шлях поета. Маяковський — лідер російського футуризму, його непересічна поетична обдарованість. Трагічна доля поета.
Борис ПАСТЕРНАК (1890-1960). «Визначення поезії», «По стіні збігали стрілки...», «Зимова ніч» Життєвий і творчий шлях письменника. Пастернак і російський футуризм, неоднозначність стосунків поета з футуризмом. Еволюція поезії Б. Пастернака |
Учень(учениця): називає провідні модерністські й авангардистські напрями й течії «срібної доби» російської поезії, а також їхніх найвідомі-ших представників: символізм (О. Блок), футуризм (В. Мая-ковський, ранній Б. Пастернак), акмеїзм (Анна Ахматова); визначає символізм як перший модерністський напрям «срібної доби» російській поезії, а творчість О. Блока як один із найповніших виявів російського символізму; розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; аналізує поезії О. Блока «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю...», «Скіфи»; відзначає наявність у них елементів символізму (звукопису, натяку, сугестії, символів тощо); розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поетеси;
пояснює, що видатна російська поетеса Анна Ахматова аналізує поезії «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную»; відзначає наявність у них елементів акмеїзму (чіткість, ясність і особливу «прозорість» образів); називає риси пізньої поезії Анни Ахматової: вишукану «простоту» стилю, звернення до наболілих суспільних проблем («Реквієм»); визначає футуризм як одну з найяскравіших авангардистських течій «срібної доби» російській поезії, а творчість В. Маяковського як найповніший вияв можливостей російського футуризму;
розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; відзначає органічне поєднання у творчості поета, з одного боку, «сенсаційних ефектів і гарячково-карколомних образів» (К. Чуковський) («А ви змогли б?», «Послухайте!»), а з іншого — щирого і тонкого ліризму; розповідає про заангажованість поезії В. Маяковського радянського періоду і фінал поета;
висловлює судження про поетичну творчість відомого російського письменника Б. Пастернака, аналізує його поезії «Визначення поезії», «По стіні збігали стрілки...», «Зимова ніч»; виразно читає й аналізує вірші О. Блока, Анни Ахматової, В. Маяковського, Б. Пастернака.
ТЛ. Дає визначення понять «символізм», «футуризм», «ак |
|
4. Література 1920-1940-х років |
|
2 |
Вступ. Загальна характеристика літератури 1920-1940-х років. Історико-культурне тло періоду «між двома світовими війнами», провідні тенденції літератури цієї доби. Увиразнення досвіду особистості, духовно знівеченої Першою світовою війною, у творах письменників «літератури втраченої генерації» (Е. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Р. Олдінгтона). Розвиток антиутопії, його визначальні ознаки та найяскравіші представники (Є. Замятін, О. Хакслі, Дж. Орвелл, К. Чапек). Осмислення руйнівних сил суспільно-історичного життя доби тоталітаризму, пошук нових духовних орієнтирів і шляхів збереження цінності особистості в літературі 1920-1940-х років (Т. Манн, М. Булгаков, Б. Брехт, А. Камю, Пауль Целан та ін.) |
називає основних представників «літератури втраченої генерації» (Е. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Р. Олдінгтона та ін.); характеризує антиутопію в літературі як відповідь на виклики часу (тоталітаризм, напруження і колосальні жертви світових воєн); називає найяскравіших представників літературної антиутопії (Є. Замятіна, О. Хакслі, Дж. Орвелла, К. Чапека та ін.); визначає проблему осмислення руйнівних сил суспільно-історичного життя доби тоталітаризму й пошуку нових духовних орієнтирів й шляхів збереження цінності особистості як одну з провідних у творчості Т. Манна, М. Булгакова, Б. Брехта, А. Камю, Пауля Целана та ін.)
|
3 |
Джордж Орвелл (Ерік Блер) (1903-1950). «Ското-ферма» Життєвий і творчий шлях письменника. Викриття радянської сталінської тиранії в алегоричній казці «Скотоферма» (у оригіналі: «AnimalFarm: AFairyStory»). Сатиричне зображення реалій радянського життя та міфів сталінської ідеології у творі. Дослідження закономірностей злоякісного переродження ідей комуністичної утопії. Художня своєрідність твору, афористичність його мови |
Учень (учениця): перелічує характерні ознаки антиутопії в казці Дж.Орвелла (жорстоке гноблення людей авторитарною тоталітарною владою; принципова невідповідність, з одного боку, красивих і правильних гасел, з другого — реального втілення їх у життя та ін.); аналізує причини деградації тварин, які взяли на фермі владу в свої руки; визначає художні особливості притчі Дж. Орвелла (зокрема, у зіставленні з алегорично-викривальним зображенням недоліків європейського суспільства у творах Дж. Свіфта); пояснює, у чому полягає авторська іронія і її символіко-але-горичний сенс під час переписування тваринами спочатку правильних гасел: «Усі тварини рівні» — «Усі тварини рівні, але деякі — рівніші» і т. п. |
5 |
Михайло БУЛГАКОВ (1891-1940). ««Майстер і Маргарита» Життєвий і творчий шлях письменника. Булгаков — російський письменник. «Майстер і Маргарита» як вершина його творчості. «Магічний реалізм» роману. Часові шари у творі, художні засоби їхньої зв'язності (сонце, спека в Єршалаїмі, межі старої й нової ери — сонце, спека в Москві 1930-х років; спільні образи). Особливості композиції твору Булгакова — «роман у романі». Реальне та ірреальне у творі. Булгаков і Київ |
Учень (учениця): пояснює, що видатний російський письменник М. Булгаков народився і виріс у Києві, на Андріївському узвозі є його бу-динок-музей, а творчість пов'язана з Україною; характеризує роман «Майстер і Маргарита» як вершину творчості М. Булгакова; засоби їхньої зв'язності (сонце, спека в Єршалаїмі, межі старої й нової ери — сонце, спека в Москві 1930-х років; спільні образи). Особливості композиції твору Булгакова — «роман у романі». Реальне та ірреальне у творі. Булгаков і Київ наводить приклади використання автором елементів «магічного реалізму», нерозривного поєднання реального та ірреального у творі: підкреслено буденні описи магічних, фантастичних вчинків Воланда та його почту або літання Маргарита на швабрі; характеризує головних героїв твору; розповідає про різні часові шари у творі, а також ілюструє прикладами з тексту художні засоби їхнього зв'язку: наприклад, стрижневий мотив спеки: нестерпне сонце в Єршалаїмі на межі старої й нової ери, під час розп'яття Ієшуа (Ісуса), а також сонце, спека в Москві 1930-х років; або наявність спільних образів: Понтій Пілат з його собакою в «єршаліїм-ській» частині роману, а також на місячній доріжці, що веде до космічного часового виміру; формулює судження про особливості композиції твору Булгакова — «роман у романі» (роман Майстра про Ієшуа як складова роману Булгакова «Майстер і Маргарита»); висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й цитатами з тексту. ТЛ. Виражає судження про композицію («роман у романі») |
3 |
Томас МАНН (1875-1955). -«Маріо і чарівник» Життєвий і творчий шлях письменника. Напруженість передвоєнної ситуації в Європі й тривожний настрій новели -«Маріо і чарівник»-. Алегоричність і паралелізм у творі (гіпнотична влада чарівника над натовпом і маніпуляції тоталітарними режимами свідомістю людей). Віра письменника в здатність особистості до збереження свого «я». Бунт Маріо як передвіщення звільнення народів світу від загрози тоталітаризму |
Учень (учениця): пояснює, що Т. Манн — німецький письменник, який порушував проблеми боротьби з тоталітаризмом; характеризує головних героїв твору, а також характер зіткнення «чарівника» (гіпнотизера) і Маріо; висловлює особисте ставлення до вчинку Маріо, а також до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту
|
|
Альбер КАМЮ (1913-1960). «Чума» Життєвий і творчий шлях письменника. Камю — французький письменник, лауреат Нобелівської премії. Його філософські й естетичні погляди. Камю й екзистенціалізм Абсурд і трагічний стоїцизм у романі -«Чума*. Проблеми вибору людини в межовій ситуації та відповідальності за цей вибір. Композиція і стиль твору .та відповідальності за цей вибір. Композиція і стиль твору |
Учень (учениця): розповідає про французького письменника Камю, його філософські й естетичні погляди (зокрема, про принципово важливі проблеми вибору позиції і відповідальності людини за цей вибір), про особливості сприйняття Камю теорії екзистенціалізму в різні періоди його творчості; висловлює судження про втілення в романі «Чума» згаданих проблем, зокрема про вибір доктора Ріє залишитися в Орані й всупереч усьому боротися з чумою, хай навіть ця боротьба може бути приреченою на поразку («...Ця хроніка не може стати історією остаточної перемоги. А може бути тільки свідченням того, що треба було вчинити і що, безперечно, повинні чинити всі люди всупереч страху»); характеризує головних героїв твору; пояснює, у чому полягає сенс перестороги Камю: переможні вигуки оранців супроводжуються сумнівами Ріє, який «згадав, що будь-яка радість — під загрозою... бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години»; висловлює міркування про важливу думку Камю, виражену у фіналі роману («Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу»); виражає особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й цитатами з тексту. ТЛ. Дає визначення поняття «екзистенціалізм» (як літературне явище)
|
4 |
Бертольт БРЕХТ (1898-1956). «Життя Галілея» Життєвий і творчий шлях письменника. Брехт як драматург-новатор. «Епічний театр» Брехта, його теоретичні засади й творча практика. Проблема моральної відповідальності вчених за наслідки наукових досліджень у драмі «Життя Галілея»-. Неоднозначність образу Галілея. Інтелектуальний характер драми |
Учень (учениця): пояснює, чому німецького драматурга Брехта називають новатором драматургії і театру: він створив так званий «епічний театр», де головною була не дія, а ідея; визначає проблему моральної відповідальності вчених за наслідки своїх наукових досліджень як головну в драмі «Життя Галілея» (бажано, щоб учні підтверджували актуальність цієї проблеми для нашого часу: відкриття вченими страшної сили ядерної енергії і наслідок цього відкриття — незчисленні людські жертви Хіросіми й Чорнобиля; непе-редбачуваність можливих наслідків клонування тварин і особливо людини тощо); пояснює, у чому полягає неоднозначність образу Галілея: з одного боку, він талановитий учений, з іншого — конформіст, готовий до співпраці з церквою; висловлює судження про інтелектуальний характер драми «Життя Галілея», про наявність у ній проблем, що спонукають людину до роздумів, інтелектуального напруження; висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту |
|
5. Підсумок |
|
2 |
Узагальнення та систематизація вивченого протягом року матеріалу |
Учень (учениця): називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів; повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу; ТЛ. Дає визначення понять «авангардизм», «акмеїзм», «екзистенціалізм», «експресіонізм», «зовнішня і внутрішня дія», «інтелектуальна драма», «інтертекстуальність», «міфотворчість», «модернізм», «нова драма», «потік свідомості», «символізм», «футуризм»
|
Для вивчення напам'ять
• 1-2 вірша за вибором учня.
Для додаткового читання:
- Акутагава Рюноске. Новели
- Ануй Ж. Жайворонок
- Беккет С Чекаючи на Годо
- Биков В. Знак біди
- Борхес X. Л. Оповідання. Есе
- Булгаков М. Дні Турбіних. Собаче серце
- Бунін І. Легке дихання
- Белль Г. Очима клоуна
- Вулф В. Місіс Деллоуей
- Гашек Я. Пригоди бравого вояка Швейка
- Гессе Г. Степовий вовк
- ГолсуорсіДж. Сага про Форсайтів
- Горький Максим. Оповідання
- Джойс Дж. Портрет митця замолоду
- Драйзер Т. Американська трагедія
- Елюар П. Поезії
- Замятін Є. Ми
- Зощенко М. Оповідання
- Ільф І., Петров Є. Дванадцять стільців. Золоте теля
- Купрін О. Гранатовий браслет
- Манн Т. Доктор Фаустус
- Набоков В. Дар
- Незвал В. Лірика
- Орвелл Дж. 1984
- Пастернак Б. Лікар Живаго
- Ремарк Е. М. Три товариші
- Сіменон Ж. Записки Мегре
- Фолкнер В. Ведмідь
- Чапек К. Фабрика абсолюту